Всі великі цивілізації мали своїх елітних воїнів, чиї здібності виходили за рамки звичайного військового вишколу і породжували легенди про їх непереможність. Будь то самураї або ніндзя, "безсмертні" або спартанці, кшатрії або сикхи. Пам'ять про цих легендарних бійців і їхніх традицій пережила епохи і увійшла в міфи. 
         Слов'янські народи також мають багату історію в бойових мистецтвах і славляться своїми богатирями. Але набагато менше вивчені сакрально-культурні витоки їх технік і останні представники цієї лінії – козаки-характерники.
          Характерники – вкрай незвичайні персонажі навіть для такого строкатого й колоритного війська, як Запорізьке козацтво. Вони відрізнялися надзвичайною живучістю навіть у найважчих умовах і глузливим ставленням до смерті і небезпеки. Крім того характерника приписувалися типово магічні атрибути: здатність обертатися на звірів і птахів, пророкувати майбутнє, заговорювати та інше. Характерники за допомогою магічних заклинань могли змусити ворогів перерізати один одному глотки.Відомо, як козак-маг Іван Богун провів вночі військо через польський табір і жодна собака не загавкала. Щоб себе захистити, козаки захищали свій табір списами, і супротивник, приймаючи їх за зарості очерету, проходив мимо. Характерники виготовляли "крики": брали очерети, занурювали їх у воду і віск, потім кричали на них. Віск запам'ятовував крик. Такі очерети розкидали по степу. Наступаючи на них, ворожий кінь кричав, і козак на вахті чув його. 
            Козаки-маги були і цілителями. Навіть стихії корилися характерникам. Їм були підвладні вогонь, вода, земля і повітря. Кажуть, вони могли розігнати хмари, викликати грозу або навпаки, заспокоїти стихію,яка розбушувалася. Тому-то й ховали козаків-характерників обличчям вниз, щоб не повстав з мертвих (можливо, цей ритуал як-то ототожнювався з вірою в упирів та вовкулаків). У виявлений три роки тому похованні з восьми характерників були дві жінки.Характерник міг відчувати "свою" кулю в польоті і ухилитися від неї. За переказами, коли в нього летіла куля, у нього холонуло потилицю в цей момент. 
           Вони також являлись і медиками.Це була не народна, а військова медицина екстремальних ситуацій. Завдяки своїм секретам козаки змогли вистояти у війнах з Росією, Польщею, Туреччиною. Козацький целюрник (від слова зцілюю) був шанованою людиною, його праця високо оплачувалася. За лікування ран, як правило колотих і рубаних, в одного хворого йому платили десять золотих Такою була вартість гарного коня. Козацькі целюрники знали багато змов, наклепів (змова – це те, що стоїть за говіркою, а наклеп – те, що лягає на гомін). Зараз відомо, що клітина чує і володіє власною свідомістю. Таким чином, можна сказати, що козацькі медики лікували на клітинному рівні.У козацькій медицині широко використовувалося лікування землею. Землю загортали в павутину, і вона миттєво зупиняла кровотечу. Але в цьому лікуванні теж були свої секрети. Самолікування загрожує зараженням крові. У колишні часи дике поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, проходячи через пороги, несла потужну енергетику, вона очищала козаків. Тепер ці місця запиті Каховським водосховищем, там стоїть Запорізька атомна електростанція, на Нікопольщині відкритим способом видобуваються марганцовие руди. Земля козацтва перетворилася на зону екологічного лиха. 
            Козацькі медики застосовували фіто-і ароматерапію. Козаки курили лікарські трави в люльках. Приміром, полин допомагала заспокоїти нерви, покращувала гостроту зору. Коли випадала роса, козаки лежали на галявинах, де росли трави. Лікували "водою-залізніцей": брали іржаве залізо, розпалює його на багатті і опускали у воду. Так виходила вода, яку пили від анемії. Застосовувалося лікування камінням, на них наполягали трави. Використовували і такий рецепт: змішували горілку з порохом і обробляли рани. У козака завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м'язи за допомогою підкови.
            Характерники практикували особливий вид медитації що носив назву мана. Вона представляла собою особливий ритуал, під час якого характерники втикали списа в землю, сідали, утворюючи коло, і входили в особливий трансцендентний стан. Потужний егрегор, створений силою волі і духу діяв на ворогів на підсвідомому рівні. Не раз в польських і турецьких літописах згадується, що війська, що збираються напасти на українські землі, з незрозумілих причин розгорталися і йшли геть.
           Отамани-характерники могли бачити результат бою, а також те, що відбувається в стані ворога за допомогою спеціальних дзеркал, які носили назву – верцала. 
           Особливістю характерників було те, що вони давали клятву не закохуватися в жінок, так як від справжнього кохання характерник втрачав пильність, енергію і силу, необхідні в бою, а це призводило до неминучої загибелі. В Січі не було місця жінкам. Єдиною дружиною козака-характерника була свобода.
           Досить незвичайно те, що будучи представниками Православного війська запорізького, харатерники не були християнами і завжди трималися осібно, подібно до таємного лицарського ордену. Як і будь-яке повноцінне бойове мистецтво їх традиція базувалася не лише на технічних практиках, але й на езотеричних навчаннях предків. В основі оригінальної доктрини характерників – величні знання, доповнені наступними включеннями з культур степових народів (половців, хазар, печенігів). Так склалася універсальна бойова система, що містить елементи виживання і біоенергетичних технік. Зовнішній вигляд козаків зберегли Запорізькі козаки. До речі, на вотчині Запорожців, острові Хортиця було святилище Перуна у величезного дуба. Там приносили безкровну жертву Перуну і просили перемоги дружини Ігоря, Віщого Олега, Святослава та інших слов'янських князів і козацьких Отаманів. 
           Заключний обряд ритуального посвячення у воїнів-характерників: на початку волхв відправляв свідомість юнаків-козаків у світ Нави, здійснюючи над ними особливий обряд входження в іномірье. Випробовуваних укладали на землю-горілиць і з ними ніхто не повинен був розмовляти, крім волхвів проводять ритуал. Після спілкування посвятять з Героями пращурами їх свідомість повертали в світ Яви. Над жертовним вогнем освячувалися військові обереги і зброю. Потім майбутні характерники повинні були піддатися чотирьом випробуванням. Волхв по одному піднімав їх із землі і підводив до "вогненної річки" – майданчику з розпеченого горючого вугілля шириною 5-6м. Її потрібно було подолати не дуже швидким кроком. Друге випробування полягало в тому, що майбутній характерник повинен був із зав'язаними очима дійти до дуба або родового стовпа (використовуючи феномен ясновидіння). Третє випробування полягало в перевірці воя на кмітливість і вміння вирішувати складні завдання (загадували головоломки). І нарешті, на останньому випробуванні характерник повинен був за певний проміжок часу піти від погоні, сховатися в лісі або у високій траві, а потім пробратися через сторожові заслони до священного дуба (відводячи іншим очі), торкнувшись рукою листя. Тільки після всіх цих випробувань людина могла вважатися справжнім воїном Перуна, козаком-характерником. Після випробувань відбувалася страва, на якій поминалися всі загиблі в боях козаки-характерники.